Примечание: Если Вы пожелаете, чтобы в этом разделе сайта появились новые стихи или продолжение начатых, сообщите об этом в контактах или гостевой книге. Можете даже выбрать желаемую тему поэзии.

Вы хотите дольше жить?
Ну, хотя бы, лет до ста?
Я могу вам предложить
Правду, снятую с креста
    Людской опыт говорит
    Дольше всех живет лишь тот
    Кто все знает, что творит
    Когда жизнью он идет
Если вы меня поймете
Лет полсотни сверх того
(Обещаю!) проживете
Люди скажут вам: “Ого!”
     Мама, папа вам основу
     Дали поначалу
     Коль они у вас здоровы
     Вы  больны тогда едва ли
Генотип ваш – 7 иль 8
Лет прибавит иль отнимет
Вы поймете в свою осень,
Повторив себя за ними
     Если спите часов семь
     Ну не больше девяти
     Это лучшая из схем
     Нужно вам по ней идти
Кто был болен раком легких
Обязательно курили
Постоянно иль залетно
Рано все в бозе почили
     Кто-то вам сказал не кушать
     Четверть суток перед сном
      Не советую вам слушать
      Не протиснетесь в свой дом
Плохо тем, кто ест без мяса
Молока или яиц
Нужна мышечная масса
Для мужчин и для девиц
      Создает иммунитет
      От болезней и расстройств
      А подробней? Тет-а-тет
      Объясню вам, дорогой
Кто-то скажет: “Как же пост?
Священник успокоил всех
(Он теолог. Он не прост!):
“На здоровье есть не грех
      Богу было бы угодно
      Чтоб парафия была
      И здорова и свободна
      И решала все дела”
Скажут вам холодный душ
Сохраняет ваши годы
Сколько жертв, погибших душ?!
Сколько умерло народу?!
      Всякий стресс – адреналин
      Нет токсичнее начала
      Тот, кто часто дружит с ним
      Пусть подумает сначала
Больше “рухів” – тоже блеф
Нужна легкая работа
Не сидеть, зарывшись в плед
Ваша главная забота
      Больше спорта – больше пищи
      Больше пищи – больше ядов
      (Еду чистую не сыщешь!)
      Вариант обратный – рядом
Мало пищи – дефициты
Значит кушать надо в меру
В меру двигаться «не цито!»
И другим подать примеры
      И для сердца есть пределы
      Напрягаться надо просто
      Чтобы сердце не взлетело
      Пульс не больше девяносто
Гипертоник спросил так:
«Почему эта болячка
Не бывает у собак?»
Отвечаем: « Ведь собачка
      Бегает горизонтально
      Ей не надо как у нас
      Поднимать кровь вертикально
      Днем лежать нам надо час
Пусть тонометр будет дома
Надо мерить «тыск» почаще
Пусть у вас будет глюкометр
Пища тем страшней, чем слаще
      Сахар нужно заменить
      Но не весь, а половину
      Воду сладкую не пить
      С цикламатом, сахарином
Можете купить «Ласунку»
Или стевии экстракт
Без такого «порятунку»
Вам не обойтись никак
      Мед стаканами не ешьте
      Это все инвертный сахар
      Он погубит вашу печень
      Это знает любой знахарь
Мед в кишечнике у вас
Синтезирует «отруту»
Кто испытывал хоть раз
Тот узнал, как это «круто»
      Полюбили майонез?
      Вместо масла маргарин
      Лучше б вы сидели без…
      Тогда б выход был один
Съели вы балластный жир
Он навек к вам поселился
Сердце чахнет, меркнет мир
Целлюлит вдруг появился
      Йода мало – вам обманка
      Нате соль с калийным йодом
      Но морской капусты банка -
      Вы не стали идиотом
Йод из соли улетает
Кто за этим уследит?
А в консервах он не тает
В банке он как депозит
      Берегись головной боли
      От нее рукой подать
      До инсульта и неволи
      Сляжешь ты - семье страдать
Алкоголь неоднозначен
Норма индивидуальна
Норму врач тебе назначит
Превзойдешь – исход печальный
      И сухой закон не надо
      Будешь белою вороной
      От кефира, лимонада
      Без друзей и без короны
Коль мужчина хлыщет пиво
Он рискует пол сменить
Потерять все, что в нем живо
С кем тогда он будет жить?
       Черный шоколад опасен
       В почках камни вырастают
       Тот же шоколад прекрасен
       Если с молоком смешают
Вы теряете сознанье
Съев копченостей букет
Но наступит наказанье
Через 30-40 лет
        Хамса, шпроты, субпродукты
        С мочевою кислотой
        Мясо, овощи и фрукты -
        Организм спокоен твой  
Вы на пенсию ушли
На работе нет вам места?
На похожую пошли
Не сидите на насесте
       И депрессию отбросьте
       Сколько сил боритесь с нею
        Хобби, развлеченья, гости
        Чтобы жизнь была длиннее
Я рассказывал бы дольше
Только кто будет читать?
Стих короток. Тот что больше
Уж поэмой надо звать.  
27.12.2008

Що то за бізнес в Україні
Коли усе так ненадійне
Не довіряй партнеру нині
Бо постраждаєш, як не дивно

Арендодавець живе й бачить
Як ще тебе уконтрапупить
У конурі його собачій
Зробиш ремонт, а він поцупить

І зразу ж вижене надвір
То ти подумаєш надалі
Чи вір такому, чи не вір
Краще “сплести собі сандалі”

А інспекційні служби різні?
З ними не можна домовлятись
Хабар не платиш – вони грізні
А заплатив – вони як мати

Пізніше сядеш підрахуєш
Уже залишився в накладі
І зразу ж впевнено відчуєш
Що тобі в сім’ї не раді

Ти копирсаєшся в болоті
І чим активніш твої рухи
Тим менш життєві твої квоти
То може краще скласти руки?

Та я не можу руки скласти
Я не віддав ще все що знаю
Я хочу просіку прокласти
Ще у житті, а не у раї

Я ж можу всім допомогти
Додать здоров’я, відпочити
То що ж робить? Куди іти?
Коли в кишенях віє вітер.

13.05.2005 р

Присвячується моїй онучці Юлії з нагоди трьохріччя
з дня її народження – день народження 26 березня 2002 року

Тобі ще нема трьох років
Та багато ти вже знаєш
Ще нема в тобі пороків
Ти про звірів своїх дбаєш

Тобі вони - живі діти
Ще беззахисніші тебе
Знаєш де треба радіти
А коли ревіти треба

Тонко гумор розумієш
І смієшся там де смішно
Не всяк інший розуміє
Чому воно смішно вийшло

Ти знаєш навіть ті слова
Яких в садку не можна мовить
Та ти говориш їх бува
Як вихователька “замовить”

Ти дуже рідко рідко плачеш
Та й плачеш зовсім неглибоко
Якщо ти інше щось побачиш
То зразу ж сохне твоє око

Ти вже особина достойна
За себе можеш постояти
В тебе реакція убойна
Як хто насміливсь ображати

Та діда й бабу поколотиш
Як щось таке не по тобі
І не завжди прощення просиш
Скоріш замкнешся у собі

Коли тебе за це накажуть
Ти підійдеш і нам на вухо
Сакраментальну фразу скажеш:
“Достала ты меня, старуха”

Ну а буває симпатично
Ти “гаравиш” про свої біди
Або отак самокритично
“Я шо плохая? Скажи діду”

Як я скажу, що “ти плохая”
То можеш в очі діду плюнуть
Хоча прекрасно дуже знаєш
Що можеш носом в куток клюнуть

Буває нам ти дорікаєш
“Так делать, бабушка, нельзя!”
Як захворієм –  то ти дбаєш
І ми з тобою є “друзья”

Коли ми миримось з тобою
Мізинець схрещуєш ти з нами
І це розчулює до болю
Нема роздору між панами

Твої емоції безмежні
Як любиш ти, то аж до неба
А як ненавидиш – до вежі
Тоді в істериці б’єш себе

Та ти ненавидиш так рідко
Ти все повторюєш за нами
Буває що творим ми гидко
Хоч розумієм це і самі

Тобі ще жити і творити
Ти пташку ось намалювала
Так не малюють інші діти
Та ти й себе цим шокувала

Приймає ванну твій папуля
А ти благаєш під дверима
Якби відкрив він – ти як пуля
Була би зразу вже за ними

Щоб подивитись як він голий
Похлюпать батечка водою
Поспівчувати що він кволий
Та щоб погрався він з тобою

Ти любиш діда годувати
Питаючи: “А це за кого?”
Ти любиш ліжко прибирати
Та так щоб далі від свойого

В сім’ї ти начебто пізнайко
Усе навкруг тебе цікавить
Та ходиш без трусів і майки
Ніхто одітись не заставить

Хай навіть холодно в квартирі
Ти дуже любиш халабуду
Ти казочкам дорослих віриш
Чекаєш від дорослих чуда

Окрема мова про комп’ютер
Бува пролізеш під стільцем
Поки працює любий футер
І вирубаєш олівцем

А там важливі дуже дані
Пропала праця трьох годин
Отож, маленька наша пані
Причина звуження судин

Ти любиш гризти грифеля
Від олівців та стрижень ручки
Нема більш ручок у Руля
Від любознавчої онучки

У тебе зуби тоді чорні
Язик обмазаний у пасті
І твої рученьки проворні
Тобі нема куди покласти

Ти з компом граєш у ті кульки
І про ялинку вірші знаєш
Любиш саночки та гульки
Вже й коляску лялькам маєш

“За маленьким” сама ходиш
І не просиш допомоги
Щось десь губиш, щось знаходиш
Несповідані дороги

Ти заповнюєш собою
Майже весь наш вільний час
Коли граємось з тобою
Швидко плине час для нас
 
12 березня 2005 р

Світ не бачив ще такого
Що це? Бунт, чи якесь свято?
Якщо бунт, то проти кого
І кому народ присвятив

Свою витримку і волю
Та чому немає гніву
Танці та розваги вволю
Чуємо багато співу

І практично нема вимог
До держави та до влади
І немає гнівних вимов
До існуючого ладу

Нема гасел щодо пенсій
Чи підвищення зарплати
Ультиматумів, конвенцій
Що цим людям треба мати?

І чому їх так багато
Сотні тисяч на майдані
Мусять місяці стояти
Щоб отримать вірні дані

грудень 2004 р. – січень 2005 р.

Перемога вже за нами
Правда з нами, добро й віра
Під Богдана прапорами
Не порушили ми миру

Здатні ми на дещо більше
Лишимо жебрацьку долю
І про це я пишу вірші
Про звитягу і про волю

Трохи менше половини
Як не жаль, не пішли з нами
Та у цім вони не винні
Їх усіх ввели в оману

Правда вилізе назовні
Правди ніде буде діти
Будуть скоро столи повні
І щасливі будуть діти

Все у нас є – успіх, розум
Є весела, добра вдача
Працелюбність, мудрий роздум
Усі якості козачі.

 січень 2005 р.

Молоді поети України
На кого кинули ви вірші
Ті, що не можуть жить без рими,
Змінив поезію на гірше

Куди прямують ті поети
Що забувають вже про рими,
Що відійшли від етикету,
Їх вірші є невиносимі

Та гірші за погану прозу
І в прозі є свої закони
Чи це є мода, а чи поза
Або в думках є перепони

Куди це дивляться журі
У поетичних наших рингів
Біжать вони немов щури
Із корабля минулих примхів

І ви підтримуєте збірки
Поетів тих що з авангарду
Що прийняли сучасні мірки
Що непридатні і для бардів

З таких віршів вряд чи буде
Утворена одна хоч пісня
Читач їх швидко позабуде
Та і поета ненавмисно

Отож люди, схаменіться
Вірші також мають межі
До вайтворду придивіться
Вірш не так писать належить

Як нема у ньому рими
І мелодики немає
Тоді справами другими
Той “поет” зайнятись має

10 березня 2005 р.

Втрутись, будь ласка милий Боже
В мою нікчемну долю хвору
На невезіння більше схожу
Що не дає іти угору

Заради правди і униз
Життя іде, а я стою
Я ж не благаю дати приз
Хай цінять фаховість мою

Хай в справедливості воздасться
Мені за тяжкії труди
Додай моїй фортуні щастя
Повірю в Тебе я тоді

Я ж не грішив, Тебе не хаяв
Людей я хворих лікував
Не ліз по трупах і не лаяв
Колег своїх не підставляв

Куди не кинусь я у справі
Я зустрічаю лиш обман
Мої партнери є неправі
Неправий був минулий клан

Тож дай мені відчути себе
Господарем свого життя
Ну а тоді бери на небо
Як нема іншого буття

Дозволь зануритись в науку
Подумай про моїх дітей
О Боже милий, дай нам руку
Здійснити дай сундук ідей

Нехай пройде ця чорна смуга
Хай зміниться на смугу білу
Хай буде це Твоя заслуга
Хай закріпиться Божа сила

Ти захищав мене бувало
Не дав загинути мені
В мене сумління не пропало
Горю я в творчому вогні

Та творчості мені замало
Я й так багато натворив
А треба щоби людям стало
Полегше жить ніж я прожив

Всевишній, я Тебе благаю
Впровадити мої надбання
Людським здоров’ям заклинаю
Здійсни, здійсни мої бажання

14.03.2005 р

Я не антихрист, але граю в карти
Я вірю в Бога, але п’ю горілку
Мене виносили у школі з партою
А в ресторані я не так тримаю вилку

За ці гріхи потраплю я у пекло?
Чи може Бог мене як грішника простить
Якщо я попрошу його коректно
То він мене тоді перехрестить

І пустить у прихожу раю
А далі я й не думаю потрапить
Після того як я тихесенько вмираю
Та й цим мені Він здорово потрафить

Я подружусь з апостолом Петром
Побачу як померлих він сортує
Та пише висновки він золотим пером
І двері раю чесно так вартує

Його не можна попросить чи підкупити
Запізно каятись, коли ти у Петра
Його не можна ромом напоїти
Якщо ти грішник – буде тобі крах

З його руки у пекло ти потрапиш
А звідти вже нема шляху назад
У пеклі ти чортам за все заплатиш
Та все ж в душі твоїй не буде лад

Отож, браток, покайся. Ще не пізно
Живи за біблієй та просто не гріши
Постав собі за правило залізне
“Писати вмієш? Краще вже пиши”

Пиши та так, щоб читачі читали
І праведною думкою твоєю
Себе на подвиги для людства надихали
Й пишалися би долею своєю

12 березня 2005 р.

Панацея

Соберитесь все в кружок
Предоставим Вам урок
Речь пойдет о медицине
И что ей известно ныне

Например, известно стало
Что грибов едим мы мало
А без них, как не крути
Нам по жизни не пройти

Но грибы не те нам надо
Что в лесу для нас принада
Мы нуждаемся лишь в тех
Что облюбовали цех

Где все чисто и стерильно
Где грибы растут так сильно
Что куда там до нас лесу
В цехе их растим по весу

Грибы те настолько чисты
"Що сирими можна їсти"
Это Вам не шампиньон,
Что в навозе вырос он

Наш грибок растет в соломе
Не в лесу, а в нашем доме
А в лесу мочой глядишь
Гриб испортит крыса, мышь
Ты же в это время спишь?

В лесу спутать можешь гриб
Перепутал - и погиб
Наш грибок - съедобный штамм
Ядов нет - я ел их сам

Загляни, дружочек, в атлас
Гриб Pleurotus ostreatus
Коль хотите Вы, ребята
Завтра станете богаты

Вас обучим, все расскажем
Чего нет у Вас - закажем
Каждый день Вам на обед
Подадут грибной букет

Дадут суп перловый с ними
На второе со свининой
От грибов кто убежит
Где возьмет он аппетит?

В рационе грибы есть
Будете расти и есть
Много больше, чем другие,
Наши детки дорогие

Коль имеешь двойки в школе
Знать грибов не ел дотоле
Хочешь быть "всегда готов"?
Нет.Не выйдет без грибов

Нет достойнейших мужчин
И нет женщин без морщин
Коль они грибов не ели
Ноги тянут еле-еле

Плохо без грибов растут
Не вылазят из простуд
Сопельки ручьем текут
Вырастим же грибы тут

И своим грибам закажем
Расти быстро, прямо скажем
Мы придумали рецепты
Чтобы в нашем грибном цехе

Наши умненькие дети
Все держа в большом секрете
Вырастили гриб такой
Словно шляпа с головой

Нет грибов - откуда сила?
А ростут они красиво
В нужный день и в нужный час
Гриб порадует наш глаз

Вылезет из банки джин
С ним еще, он не один
Их мы можем подсушить
Можем в банках их закрыть

Гриб из леса закрывать
Ботулизма жди опять
Гриб наш вешенкой зовут
Во сто раз окупит труд

Только много таких было
Бизнесменов - да все сплыли
Нам-ученым удалось
Не надеясь "на авось"

Провести эксперименты
Учесть нужные моменты
В нраве этого гриба
Теперь он - наша судьба

С Вами делимся мы ею
Приобщайтесь к панацее.

2005 г

Я не люблю, когда меня ломают
Я не люблю, когда я нелюбим
Не идеал я – все наверно знают
При всем желании я не смогу быть им

Примите правду ту, какая есть
И не творите из меня кумира
Пускай мне выпадет лишь только честь
Какой я был достоин в этом мире

Я знаю, люди есть меня гораздо хуже
Есть люди – рядом с ними хуже я
Пусть рядом будут те, кому я нужен
Пускай со мною будут те, кто мне друзья

А тем, кто так во мне разочарован
Я посоветую не тратить лишних сил
Я убежденный эгоист и злости полон
Но делать из меня другого не просил



Живешь ли в доме, на квартире
Старайся жить со всеми в мире
Со всеми можешь не дружить
Но без скандалов надо жить

Ты с кем-то поконфликтовал
На день исчез души запал
Не говоря уж о работе
Куда идешь ты с неохотой

Ведь дома все повисло в ссоре
Для тебя ссора – просто горе
Куда там что-то еще делать
Когда доведен до предела

К началу дня уже устал
Ты инвалидом просто стал
На ссоры тратятся года
Зачем мы ссоримся тогда

12 июля 2005 г

Зробили вибір ми свідомо
Зібрали хутко свої речі
Та геть поїхали із дому
Бо знали ми, що ще не вечір

Ще рідній ненці-Україні
Багато гарного наробим
І як раніше, так і нині
Надіємось, що щось заробим

Тоді розширим свою справу
Щоб піклуватись про здоров’я
І так підтримаєм державу
Яйцем та молоком коров’їм

Такі були у нас заначки
Та не збулись наші надії
Когось задів, то вже пробачте
Неадекватні були мрії

Люди до Лесі та Панаса
Не знали навіть цього слова
Бо в Україні того часу
Хто думав – мали за дурного

Хоч не загадуй на майбутнє
Бо все не здійсниться отак
Краще роби й роби щось путнє
Багатий думкою – дурак

А тоді як же бізнес-плани
Що ми складаєм перед тим
На них ми так як на екрані
Бачим де попіл, а де дим

Щоб наперед було все ясно
Треба детальніше продумать
Ретельно, вдумливо, завчасно
Щось перемножить, взяти суму

Щось поділити на партнерів
Щось дати владі на податок
І лиш тоді відкрити двері
До свого офісу по датах.

01.07.2005

Колись я був у пані  в наймах
Жив у красивому маєтку
Замість платні весь час у займі
Хтось замість мене в етикетку

По всіх моїх розробках ліз
Не бачачи мойого гніву
Моїх невтішних старих сліз
Та я дорогу нещасливу

На Батьківщину проміняв
Більше півроку тільки мріяв
Щоб руку хтось мені подав
Щоб я знання свої засіяв

Аж ось людину цю знайшов
Мабуть без неї б я загинув
Якби я самотужки йшов
Щоб прославляти Україну

Це той, що героїні Насті
Дав руку без усяких чар
Подарував їй вічне шастя
Її всі знають – це Вівчар

Та що ціною у життя
Сестру маленьку витягала
З палаючого небуття
При тім себе не шкодувала

Він спас її, вона жить може
Ось і мені він руку дав
Спасе й мене – на теє схоже
Від злиднів, заздрощів, підстав

Щоб я міг вільно працювати
Та втілити свої думки
Щоби навколо цвіло свято
Бо було досі навпаки

Його також всі знають люди
І Президент вже знає його
І він надіється що буде
Таким як він свята дорога

Ми – українські трударі
Працюємо як гляне сонце
Від зореньки і до зорі
Так не працюють і японці

Але пора вже щоб цей труд
Давав країні добрі сходи
І щоб з полегшенням наш люд
Зітхнув нарешті у господі

Зараз добробут не у полі
Не в шахті чи у руднику
Він в науковій нашій школі
В економічному стрибку

Нас Захід давить тим, що роблять
На столику чи в ферментері
Нас ціни на продукт короблять
Який не роблять в «ЕСЕСЕРІ»

Відстане той, хто продасть руки
Продасть своє горбате тіло
Лиш хто підтримує науку
Хто розум свій вкладає в діло

Той може виграти війну
Зі світовим економпресом
А не вдалось – не став в вину
Заокеанським інтересам

Подумай, може щось не так
У твоїй власній Батьківщині
Може в науці тут бардак
Може мінять щось треба нині.

17.06.05

Люблю я Київ з юних літ
Але є інше тихе місто
Воно плекає мій політ
Це намистина у намисті

Мого буремного життя
Звали колись його Проскурів
Та зараз (може й в майбуття)
На честь боїв, козацтва й мурів

Дали ім’я йому Хмельницький
Отут я серцем прикипів
Він був далеко – тепер близько
Тепер далеко десь мій Київ

Я для столиці був маленьким
Вона мене не розуміла
Та й влада України-неньки
Мене підняти не зуміла

Є у Хмельницькому куточок
Що рай нагадує мені
Хоч це всього землі шматочок
Що не побачиш уві сні

Тут є водойма з лебедями
Він та вона. Ще й троє діток
Живуть і плавають між нами
І душу радують все літо

Дзюрчить між каменем вода
І в цей ставок рівчак стікає
Тут рибу ловлять і вона
Від риболовів не втікає

На берегах навкруг ставка
Казкові висяться споруди
І не з паперу чи з піска
Вони віки стоять тут будуть

Побудував їх світлий лицар
Назвав на честь свого кохання
Отож царюють цар з царицей
Ім’я їх Віктор та плюс Жанна

Гостинне царство їх «Вік&Жан»
У місті люди добре знають
Тут тільки правда – не обман
Всі молодята тут бувають

Що в урочистий день весілля
Немов до вічного вогню
З усіх поселень на Поділлі
Везуть сюди свою сім’ю

Для них тут вірність лебедина
Є еталоном чи взірцем
Бо для сім’ї життя єдине
Люди не бачать інших схем

Аж ось ідуть цар і цариця
Яке це лагідне подружжя
І треба ж їм було зустріться
Якраз отут в Південнобужжі

З їх уст не  чути сварки й мату
Немає на підлеглих крику
«Бруд не виноситься із хати»
Ми знаєм – так буде довіку.

29.06.2005

Я тут зустрів хороших друзів
Що не плетуть свої плітки
Які пройшли вже школу вузів
Не як базарнії тітки

Вони цінують дружбу щиру
Свободу друзів бережуть
Таких як тут нема по миру
Тож зупинився я отут

Щоб працювати в їхнім колі
І щоб підтвердити, що вмію
Я відновити тих, хто кволі
Я їх зсередини відмию

Та приберу, що накипіло
За роки хибного життя
Літати буде ваше тіло
Зараз і в ближче майбуття

Та ось пробігла чорна кішка
Прийшли епітети до мене
Мовляв багато або трішки
Я не такий. О Божа нене!

Який же я? Комах обходжу
Щоб ненароком не задіти
Та мені кажуть: «Щось несхоже»
Може погані мої діти?

Діти характером ще кращі
В мені досада вікова
Кому повірю – ті як з хащі
До мене ліплять злі слова

А виявляється в тім справа
Їм мій проект не потягнуть
Та бізнес – це з вулкана лава
Ні зупинить, ні осягнуть

Тож хіба можна при розкруті
Втікти з проекту і забути
Партнери ж інші будуть в скруті
Як ви порадите їм бути?

Втрачені мізки, сили й нерви
Я вже мовчу - моральні втрати
І звідки швидко взять резерви
Щоб їх до діла спрямувати

Якщо до чогось неохочі
Обговоріть це із партнером
А не кажіть (та ще й за очі)
Що ваш партнер «не є примером»

І не втікайте ви від нього
Коли він щось вам пропонує
Врахуйте всі перестороги
Може партнер вас і почує

 16.07.2005 р.

Залицявся раз до мене
Чудо-хлопець чи мужик
Кози їсть він. Боже! Нене!
До чого з дитинства звик

Він хустиночок не носить
Соплі капають із носа
Та моєї руки просить
Зажимається без просу

З нього сиплеться лупа
Шепелявить він слиною
Чуб неначе у попа
Він ще заграє зі мною

Лівим оком ще він косить
Куди дивиться – не знаю
А руки настирно просить
Життя райське обіцяє

З нього тхне як з унітазу
А дихне – то можна впасти
Може містить він заразу
Час його в лікарню класти

У нього матня обвисла
Гульфік він не зачиняє
Звідти тягне чимось кислим
А чим саме – не згадаю

Він розчіски і не бачив
Віковий колтун на ньому
Мився одколи рибачив
І потрапив в річці в омут

П’ять разів уже приходив
Я кажу: «Подумаю»
У нього нема доходів
Каже: «Щось придумаю»

Може я його відмию
Причешу та приголублю
Одягну як тільки вмію
Та й такого вже полюблю

Хто б сказав би, добрі люди
Чи відмовити такому
Мабуть це сімейка буде
Що тікатимеш із дому.

14.03.2004

Ми не рух всього народу

До нас далеко фронту змін

Ми лиш шукаємо нагоду

З’єднати кілька Україн

   Від Білорусії до турок

   Від Польщі, угрів до Росії

   Знайшли народи тут притулок

   Коли туман війни розсіявсь

 Хтось хоче нарід роз’єднати

 

 

Так легше землю захопити

 

До нас залізти в кожну хату

Що заманеться з нас робити

   З’єднаймо тих, хто чесні люди

   Хто не краде, не шкодить всім

   Хто лізти за чужим не буде

   Під український світлий гімн

 Ми за греків, євреїв і турків

 

 

Українців і росіян

 

Та тільки не за тих придурків

Хто ворожнечу засівав

   Хто мріє з країни зробити губернію

   Розсипати мізки по різних краях

   Щоб люди носили вінки із терніїв

   І щоб їм майбутнє вселяло страх

Хай згинуть наші вороженьки

 

 

Всі ті, хто нас не визнає

 

Ми любимо Вкраїну – неньку

Вона за нас усіх встає

   Ми будем з радістю сприймати

   Пісні народів і общин

   Нам конче треба об’єднати

   Усі сто десять Україн

Та ми не є космополіти

 

 

Хай розвиваються народи

 

Культура їх та їх освіта

Розумні люди не зашкодять

25.02.2012

Я зафіксую у віршах
Те, що для мене Ви зробили
Якби не Ви, то був би жах
Мене обставини б забили

Я теж працюю, хвалить Бога
Не сплю, все думаю про діло
Я став на ту важку дорогу
Яка виснажує все тіло

Краще каміння піднімати
Та нести десь на місце інше
Або хороми будувати
Аніж обрати те, що гірше

Що вимагає повсякденно
Щось видавати «на гора»
Та ще щоб знати достеменно
Що воно піде «на ура»

І щоб мільйон таких як ти
До того не дійшли мізками
Щоб ти у ролі сироти
Один носив важкий цей камінь

Бо в нашій дійсності покажеш
Що ти несеш з собою клад
Та ще що ти втомився скажеш
То враз діла підуть на лад

Тобі всі радо допоможуть
Тобі поради подадуть
Змінити твій об’єкт не зможуть
Та обере він інший путь

Він далі піде не з тобою
На етикетках будуть інші
Ті, що присвоїли без бою
Твій клад. Про це мої наївні вірші

Моїм тимчасовим спонсорам.

Этот стих не для  парада
Речь пойдет о Новом Аде

Нет о нем ни слова там
Где описан был Адам

В ту ночь спали все спокойно
Все судьбой были довольны

В душу благо всем текло
Южный ветер нес тепло

Чудный праздник на носу
Соловей поет в лесу

Ночь. Усталости не зная
В парках парочки гуляют

Завтра отдых. У реки
Удят рыбу рыбаки

Говорит рыбак другому
«Така блискавка й без грому

Не мигає, а блищить
Ба! Та то ж АЕС горить!”

Бросив удочки и кеды
Сели на велосипеды

И поехали туда
Где произошла беда

Вход в АЕС для них закрыт
А четвертый блок горит

Клубы дыма, клубы пара
Необычный цвет пожара

Ни один из них рыбак
Не видал чтоб было так

А пока они стояли
К ним другие подбежали

На АЭС, ведь, не пролезть
Стали на пожар глазеть

Полчаса так простояли
Расходиться тихо стали

По домам и бивуакам
Надоел горящий атом

А пожар все полыхал
Ветер с юга крепче стал

Дым уносится на север
Словно бы гигантский веер

Мегаполис крепко спит
Далеко огонь горит

Утром тучи гуще стали
И частицы едкой гари

Понеслись по городам
По поселкам, хуторам

И смешавшись с облаками
Выпали затем дождями

Люди встали как обычно
Утром дождь, но им привычно

Кто в плаще, кто под зонтом
Покидают отчий дом

Кто на пашню, на работу
Для них летом нет субботы

Ценен каждый светлый день
А кому работать лень

Тот нужду узнает, голод
Как наступит зимний холод

Поэма не закончена 29 апреля 1986 г, г.Киев

Ти велика Україна
Волелюбна та розумна
Час від часу твої зміни
Відбуваються безшумно

І народ не ліз до влади
Він собі – вона собі
Та зросли в країні вади
Як нариви на тобі

Плодородні наші землі
Та копалини корисні
Тільки сили якісь темні
Над Вкраїною нависли

Ми їх викриєм напевно
Ми тепер дихнули вільно
Ми ж зібрались недаремно
На майданах стали щільно

Не останні ми у світі
Літаки наші найкращі
Жінки кращі, кращі діти
Й ми не вилізли із хащі

Астрономи цілий вік
Світ дивують відкриттями
Пересічний чоловік
В Україні не без тями

Безвідкатна зброя наша
Наші танки та гармати
Це і так вже повна чаша
З чого можна починати

І до влади лине розум
Йдуть тепер до неї профі
Ідуть люди через роздум
Працьовиті і не трохи

Світить зірка України
Віримо що щастя буде
Вірити у це повинні
Бо без віри – ми не люди.

Київ, 13 лютого 2005 р.

Світ не бачив ще такого
Що це? Бунт, чи якесь свято?
Якщо бунт, то проти кого
І кому народ присвятив

Свою витримку і волю
Та чому немає гніву
Танці та розваги вволю
Чуємо багато співу

І практично нема вимог
До держави та до влади
І немає гнівних вимов
До існуючого ладу

Нема гасел щодо пенсій
Чи підвищення зарплати
Ультиматумів, конвенцій
Що цим людям треба мати?

І чому їх так багато
Сотні тисяч на майдані
Мусять місяці стояти
Щоб отримать вірні дані

грудень 2004 р. – січень 2005 р.

Прощай, Болгария, прощай
Хотел того иль не хотел
Но полюбил я этот край
Я в этом крае попотел

И перед ним не виноват
Я утонул в глазах надежды
Тех, кто не хочет в рай иль ад
Наверно не хотел и прежде

Прощай, Болгария, а жаль
Я не хотел с тобой расстаться
И будет грызть меня печаль
По тем, с кем довелось брататься

Кто видел опустевший взгляд
Людей, кто гость на этом свете
Тот и минуте жизни рад
На ласковой земной планете

Прощай, Болгария, я твой
Поклонник, друг и почитатель
Я прожил чудный год с тобой
Как гость, как житель, врачеватель

Мне повезло увидеть свет
Который раньше не изведал
Я дал Болгарии обет
И я обет этот не предал

Но разошлись наши дороги
Я возвращаюсь в город Киев
Где правила скупы и строги
И где надежды не такие.

Прощай, прощай, страна чудес
Страна планин и гор со снегом
Ясного солнца и небес
Мы к своему вернемся брегу

Мы здесь оставили свой след
Быть может нас запомнят люди
Мы шлем Болгарии привет
Пусть пациенты живы будут

Мы холили их как детей
Мы так нужны им в их финале
За них боролись столько дней
Мы им дни жизни прибавляли

К тому ж, уменьшили их муки
Создали внутренний комфорт
Им развязали ум и руки
Болезни снизили напор

Но оставаться здесь навечно
Не можем мы, ведь жизнь идет
И мы прощаемся сердечно
Встречая жизни поворот

2004 г

Ты, окруженная врагами
Ты ненавидишь белый свет
Топтала бы врагов ногами,
Тебе принесших столько бед

Но посмотрела б на себя ты
То убедилась бы лишь в том,
Что все события и даты
Сама ты формируешь злом

2007 г.

Бувальщина з м. Василькова, Київської області ( за матеріалами одного судового процесу, що викликав неабиякий інтерес населення)

Зліва кум, зправа кума
Чарки випиті до дна
Веде бесіду Хома:
«Бачу я останнім часом
Ходиш, куме дорогий
Ти неначе сам не свій»
«Як би ти ходив Хома
Коли би твоя Килина
Тобі дев’ять народила
А десятого – чортма
А десятий, то відомо,
Буде повна чаша в домі
Жінці ордена й три тищі
Будуть заробітки вищі
Я ж стараюсь і не можу
Ну на що то воно схоже?»
Так сказав Петро Хомі
І розплакались вони
Тут Хому враз осінило:
«Слухай, Петре … може я?
Це для мене пльове діло
Вкомплектується сім’я»
Так Хома Петру сказав
Той подумав – згоду дав.
Жінку довго умовляли.
Аргументи висували.
Згодилась на тій умові
Щоб про теє ні півслова
А ні чверть ніхто не знав
Той і той це слово дав.
Наш Хома був молодець
Дочекались, на кінець
Того, що хотіли мати
Знову Катерина – мати
Ходить, чваниться Петро
Горя як і не було
До здобутку їх сім’ї
Пільги ждані прибули
Була видана квартира
І посаду бригадира
Забезпечили Петру
Його жінка Катерина
Мов мальована картина
Стала мати-героїня
Загордився наш Петро
Люди кажуть: «Повезло»
Якось знов за кварту сіли
Хома очі знов залив
В його пам’яті мутнілій
Виплива те що зробив
Він для родича Петра
І бурмоче наш Хома:
«От якби я не поміг
Наш Петро навряд чи зміг
Обробити Катерину
І отримати дитину»
Чує все оце Килина
Як опущена в окріп
Тут зняла і ґвалт і крик:
Так ти рідний чоловіче,
Кажеш допоміг Петру?»
І Килина Петра кличе
Той лиш блима на Хому:
«Чи здоровиться йому?»
Тут Килина ультиматум
Висуває для Хоми
Ультиматум як ухватом
Б’є Хому по голові:
«А тепер іди до кума
І кумі нашій скажи,
Що якби не ти, Хома,
Мала б ордена кума
І в придачу ті три тищі,
Що отримала вона.
Із тих тисяч півтори
Ти скажи: кума верни
Як не підеш ти, Іудо,
То сьогодні йду до суду
І з тобою жить не буду»
Ось поплентався Хома
Задля ультиматума.
Петро каже: «Ти здурів?
Я ж ті гроші уже збив.
Купив меблі у квартиру
Одяг і взуття купив»
Хома тут потупив очі:
«Це не я … це жінка хоче»
Петро враз як зарегоче:
«Ну хіба десяту частку
Заробив за свою хватку,
На три сотні і іди
І кумі моїй скажи,
Що це все, що можу дати
Я тобі й кумі ротатій»
Знов поплентався Хома:
«Може згодиться жона»
А Килина знову в крик:
«Хай усім вам вила в бік!
Як не хочуть половину,
Я заставлю їх родину
Все державі повернуть
Ще й впридачу їм дадуть»
З цим пішла вона до суду,
Де сказала: «Я не буду,
Покривати факти блуду!»
Звинуватила Хому,
Але більш за все куму.
Суд розслідував цю справу
Зважив втрати для держави,
Вирок виніс суд усім,
Хто там трохи, хто зовсім
Був до справи цій причетний
Вирок був гранично чесний:
Петра жінці – Катерині
Суд підтвердив «героїню»
І всі пільги, всі дари
За десяток дітвори
Бо в законі не знайшли:
Від Петра, чи від Хоми.
Наказав Хомі нарсуд
Петру гроші повернуть
Ще й щомісяця дитяти
Віднімати чверть зарплати
Так що тут мораль така
Сам запліднити не можеш,
Не запрошуй дурака.

8.09.1984 р.